ПОКРИ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. покри́кувати і звуки, утворювані цією дією. Охрім чіпляє гаківницю за спину, і вони знову рушають степом з погейкуванням та покрикуванням (Тют., Вир, 1964, 11); Ад’ютант квапився, і кожен раз.. хлопцям доводилося підбігати на його пискляві покрикування (Ле, Клен. лист, 1960, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 48.