ПОКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех.
1. Крутити час від часу. Покручуючи на вказівному пальці ключі, з апатичним виглядом рушив [Петя] на корівник (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 140); Цвірчить і стриба горобець перед котом, що вловив гороб’я і, міцно здавивши зубами, покручує довгим хвостом та висвічує хижо очима (Мирний, IV, 1955, 300); Буйволи, покручуючи мохнатими горбами.., звернули в селі до свого обійстя (Коцюб., І, 1955, 398); Корній Кирилович був у доброму настрої. Сидів на своєму звичайному місці, покручував чорного вуса, вдоволено поблискував циганськими очима (Збан., Малин. дзвін, 1958, 88).
2. Крутити потроху.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 54.