ПОКРІПЛЯ́ЮЧИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. теп. ч. до покріпля́ти; // у знач. прикм. Хома за хвилю одержав бляшанку з покріпляючим напоєм (Ков., Тв., 1958, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 51.