ПОКУЙО́ВДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покуйо́вдити; // у знач. прикм. Чому він і досі не поголив своєї покуйовдженої бороди.., я не питав — незручно (Досв., Вибр., 1959, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 54.