ПОКУ́ЛЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до поку́лити; // у знач. прикм. Хвилю стояла [Анна] мовчки, випростовуючи свою високу стать та розправляючи покулені пальці (Фр., V, 1951, 174); Їх покулені постаті, зарослі, занедбані обличчя, крайня зневіра пригадували ту худобину, що призначена на неминучу смерть (Ірчан, II, 1958, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 55.