ПОКУСА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Укусити багатьох, у багатьох місцях; скусати (все або багато чого-небудь). Вже й сама [мати] злякалася, почувши про собак, і стала кругом оглядати, чи не покусали де, чи не порвали де… (Кв.-Осн., II, 1956, 437); Бджоли покусали їй [Оришці] і вид, і руки, і литки (Н.-Лев., IV, 1956, 198).
2. Захопивши зубами, стиснути, прикусити кілька разів. Вона в одну мить пригладила обома долонями щоки і разом з тим покусала свої сині губи (Н.-Лев., II, 1956, 119); Коли Каргат і Ганна Іванівна розлучились, він [Частій] замислено покусав собі палець, думаючи приблизно так, як за хвилину до того думав Васюта (Шовк., Інженери, 1956, 262).
3. Розкусити все або багато чого-небудь. За ваш, мамо, подарунок спасибі вам, — дякував Іван. — Горіхи ми покусали колективно (Качура, Вибр., 1953, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 56.