ПОКІ́РЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. покі́рливий. Як уже не гордувала, як не орудувала мною панночка, я перетерплю. «Може, ласкавістю своєю та покірливістю втихомирю її», — було думаю (Вовчок, І, 1955, 18); Олена близько сідала, обіймала за шию, а потім, узявши праву руку мужа, притискала її до чола і до грудей по двічі. Се був якийсь предвічний жест для означення повної своєї покірливості і рабської любові (Хотк., II, 1966, 198); Він спершу отоді вранці не втримався був — заплакав, але швидко й замовк потім. Не тому, що начебто переболіло, і не з покірливості долі своїй. З іншого (Головко, II, 1957, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 25.