ПОКІ́РНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. покі́рний. — А за її добрість, за її смирноту, покірність треба їй такого мужика, щоб їй був як отець (Кв.-Осн., II, 1956, 62); —За найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ.. і якусь фаталістичну покірність волі долі (Фр., VI, 1951, 212); Міцно склеплені очі, зціплені губи не змінили звичайного виразу покірності в її обличчі (Л. Янов., І, 1959, 69); Руські не тремтіли перед Батиєм, не виходили до воріт з поклонами покірності (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 489).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 26.