ПОКІ́Т, ко́ту, ч., рідко. Похилена поверхня чого-небудь, пологий спуск; схил. Вода оддавала весь зелений покіт узгір’я (Вовчок, І, 1955, 352).
На поко́ті ві́ку — те саме, що На схи́лі ві́ку (див. схил). І вчителям своїм на покоті віку Клонюсь я пам’ яттю і похвалу складаю (Рильський, Поеми, 1957, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 26.