ПОЛА́ГОДИТИ, джу, диш, перех.
1. Док. до ла́годити. Він звіз матеріал, полагодив обсмалені стіни, звів дах (Коцюб., I, 1955, 125); [Марина:] Дядечку, голубчику, полагодьте мені відерце (Кроп., II, 1958, 191); Маковей, полагодивши лінію, повертався до свого окопу, веселий і задоволений (Гончар, III, 1959, 407); Дружба, вона, кажуть, як скло: розіб’єш — не складеш, не полагодиш (Ільч., Серце жде, 1939, 58).
2. док. Те саме, що нала́годити. Лашка зустрілася поглядом з сотником, ще більше засоромилася і не знала, як полагодити своє становище (Ле, Україна, 1940, 64); — Справу свою завтра полагодите, а тепер їдьте зі мною на весілля (Мак., Вибр., 1954, 14); — А, може, ще можна все полагодити, простити? — Ні, Ольго Борисівно, я прощати не вмію (Собко, Стадіон, 1954, 209); — Обдивіться, все обдивіться гарненько. Полагодьте вози й мазниці, випробуйте зброю (Довж., І, 1958, 238); [Хома:] Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники (Шевч., III, 1955, 15); Полагодивши вечерю, вона вже більш і не входила (Кв.-Осн., II, 1956, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 58.