ПОЛЕ́ГКІСТЬ, кості, ж.
1. Зменшення труднощів, послаблення зусиль при виконанні, здійсненні чогось важкого. — Дві старші [дочки] заробляють собі гроші на одежу, а це вже велика полегкість для батька (Н.-Лев., IV, 1956, 83); — Техніка — перше діло, про неї і з центру клопочуться, та й нам від неї полегкість (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 48); — Ти також ванькою-взводним? — цікавиться Сагайда, оглядаючи Черниша без церемоній. — Давай, давай, буде, врешті, і мені полегкість… (Гончар, III, 1959, 24).
2. Терпеливе, невимогливе ставлення до кого-, чого-небудь; поблажливість. Женись, каже, не бійся нічого, може пан і полегкість для жінки зробе (Мирний, І, 1954, 301); — Ти йому дай полегкість, а він собі подумає, що се йому так і належиться (Фр., V, 1951, 403); // Не дуже суворе ставлення до чиєї-небудь провини, винуватості. Вона просить суд бути до сина поблажливим, зважити на його молодість і дати йому полегкість (Кучер, Прощай.., 1957, 442); // Послаблення в обтяженні якими-небудь встановленими законом повинностями. — А якого ж добра ви ждете? — спитав Яким.. — А якого ж добра нам ждати? Чи не буде полегкості на податі, на хліб? (Н.-Лев., І, 1956, 194).
3. Почуття заспокоєності, звільнення від тривоги, болю і т. ін. — Виходь, моє серце, у цій добі до криниці, під вишні хоч на годину, бо як не вийдеш, то я не знесу муки, а ти одна даси полегкість моєму серцю (Н.-Лев., II, 1956, 150); Баба обклала спухлу ногу лопушиною, вже їй не так пекло-трудило, і вона од полегкості тільки задоволено покректувала (Дн. Чайка, Тв., 1960, 75); Йшла [Наталка] і з кожним кроком відчувала полегкість і водночас тоскну жалість до Василя (Жур., Нам тоді.., 1968, 91); Відчувала [Ольга], що малий [син] приніс їй якусь полегкість, крихту заспокоєння (Дор., Не повтори.., 1968, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 62.