ПОЛЕ́ГША, і, ж., діал. Полегкість. Хоч не раз удавалось смілим вівчарям забити одного [ведмедя] або другого.., то все-таки число їх було надто велике, щоб із того була значна полегша для околиці (Фр., VI, 1951, 10); Бувало, здавалось йому, що чує якусь полегшу (Круш., Буденний хліб.., 1960, 150); У хвилини полегші розум працював чітко, ясно. Очі фіксували в пам’яті безліч деталей (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 63.