ПОЛЕ́ГШАТИ, аю, аєш, док.
1. Стати легшим; протилежне поважчати. — Коли б менше було на світі таких святих та божих, як ви, всім би полегшала ноша, тоді люди не хрести, а зерно носили б з нивок! (Стельмах, II, 1962, 341); Ганна Іванівна помітила зміну в Каргаті. Рука, яка спиралась на його руку, нараз полегшала (Шовк., Інженери, 1956, 253); // Стати менш обтяжливим. Бадьоріш ставало: якщо те правда, що каже [Давид], справи добрі! І можна вірити: от продподаток же полегшав, де на кого й зовсім нема — пригадувалось (Головко, II, 1957, 130).
2. перен. Зменшитися в силі, в ступені прояву (про явища природи); послабитися. Вітер полегшав; Мороз полегшав; // кому і без додатка, безос. Звільнитися від болю, тривоги, неспокою і т. ін. Христі трохи полегшало: рве, сіпа, горить, та хоч не так болить несамовито (Мирний, III, 1954, 77); — Як виплачешся, то воно полегшає. Сльоза змиває горе, меншає його після сльози, — от воно й легшає людині (Гр., II, 1963, 460); Бійцю полегшало, він міг Вже підвестися на поріг, Картоплю, зварену в мундирах, Вже їв, як є, в розмовах щирих Летів, як птиця, в даль доріг (Мал., Звенигора, 1959, 334).
На душі́ (на се́рці) поле́гшає (поле́гшало) кому — хтось відчув полегшення і заспокоївся. [Xристина:] Іноді візьме сум та нудьга, плакать обридне, то почнеш у пісні своє горе виспівувати; та воно ніби й полегшає на душі (Вас., III, 1960, 441); Парубкові посвітлішало, полегшало на душі і від свого рішення, і від своєї несподіваної великодушності (Стельмах, І, 1962, 535); Тут Маруся як розказала перед своїми усю правду, то й стало їй на душі веселіше і на серці полегшало (Кв.-Осн., II, 1956, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 63.