ПОЛИ́ЧНИК, а, ч., діал. Ляпас. Добрячий поличник був відповіддю.
◊ Да́ти поли́чник (поли́чників) кому; Почастува́ти поли́чником кого — ударити по обличчю кого-небудь раз (кілька разів). Він Гринька за обшивку та надвір: «Уступися, жебраку, не паскудь мені хати» . Ще й дав йому на дорогу кілька поличників (Март., Тв., 1954, 340); — Попам’ятаєш ти ще, хто така Рахіра та й кого ти поличником почастувала! (Коб., II, 1956, 161); Дістава́ти (діста́ти, хапа́ти і т. ін.) поли́чника (поли́чників) — зазнавати удару (ударів) по обличчю. Скільки разів здибали її брат або мати, стільки разів діставала від них поличника.. Брат.. мовчки бив у лице (Коб., II, 1956, 152); — Таких міцних поличників я ще ніколи не хапав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 71.