ПОЛИ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полиши́ти. Ряди стоптаних капцанів, полишених біля порога, насичали повітря їдким запахом поту (Коцюб., II, 1955, 130); Жалюгідні плоти, за які билися між собою.. шведські вояки, полишені королем напризволяще (Вол., Місячне срібло, 1961, 361); Полишені без воєводи, татари загелготіли і, розуміючи, що не вирватись їм з пастки, не забарилися скласти зброю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 186); Мистецтво — душа народу. І твори, полишені поколіннями предків, сприймаються як величний перегук віків (Літ. Укр., 9.II 1965, 2); // у знач. прикм. В чужім полі і без серпа, не маю чим жати; хіба стану полишені колоски збирати (У. Кравч., Вибр., 1958, 43); // поли́шено, безос. присудк. сл. Я ревів з жалю, що мене полишено (Коб., III, 1956, 426).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 71.