ПОЛО́ЖИСТИЙ, а, е. Те саме, що поло́гий. Віжками прип’яв [Яким] гнідка до сусідньої берези, а сам.. з відром побіг до річки, що недалечко плескалася в положистих берегах (Мирний, IV, 1955, 316); З вестибюля на другий поверх вели широченні положисті сходи, застелені дорогим червоним килимом (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 183); Коні довго стояли, поводячи змиленими боками, потім дружно побігли рівним, положистим плоскогір’ям (Тулуб, В степу.., 1964, 92); Кілометрів за два звивисте провалля переходить у широкий положистий яр (Коз., Гарячі руки, 1960, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 91.