ПОЛОНИ́НА, и, ж. Безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, яка використовується для пасовиська та сінокосу. В гарячий літній день у полонині Рядами овечки лежали, В глибоких думах жвачку жвали, — Пастух дрімав у холодку в ялині (Фр., XIII, 1954, 170); Степан.. чув,.. як дзвенить близько між скелями потік, як реве десь на полонинах худоба (Скл., Карпати, II, 1954, 18); * Образно. Над ними [горами] розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки (Коцюб., II, 1955, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 94.