ПОЛОНІЗА́ЦІЯ, ї, ж. Дія і стан за знач. полонізува́ти і полонізува́тися. Польська шляхта покладає свої сили на полонізацію та латинщення [латинізацію] русинів, грається єзуїтськими комітетами (Н.-Лев., II, 1956, 393); Частина її [«ходачкової шляхти»] внаслідок давньої полонізації краю закидала між собою по-польськи і навіть сповідувала католицьку віру (Рильський, Веч. розмови, 1964, 65); Боротьба проти соціального гніту та проти полонізації на Україні і в Білорусії [у 2 пол. XVI ст.] зумовила розвиток національно-культурного руху, який знайшов своє відбиття і в літературі (Іст. укр. літ.. І, 1954, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 94.