ПОЛОСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
1. перех. Підсил. до полосну́ти; // безос. По одвірку полосонуло скалками (Баш, Надія, 1960, 207); * Образно. Слово «діти» аж полосонуло болем по серці споконвічного наймита, нагадало про його нещастя (Стельмах, І, 1962, 375).
2. неперех. Сильно политися. Дощ полосонув мов з відра. По крутих виступах йти стало слизько (Цюпа, Краяни, 1971, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 97.