ПОЛОТНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати блідим, білим як полотно; бліднути. Лице його то полотніло, то наливалося кров’ю (Мирний, IV, 1955, 60); Часто-густо він закушував губи, щоб не розпалитися гнівом. То полотнів, то червонів (Шовк., Інженери, 1956, 336); * Образно. Ніч полотніла. За.. лісом народжувався день (Епік, Тв., 1958, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 98.