ПОЛУДНЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до по́лудень. Одарка в полудневу пору Корову вивела із двору (Підс., Героїка, 1951, 180); Десь далеко передо мною полудневий край (Коб., І, 1956, 138).
2. Стос. до полудня. У вікна било полудневе проміння (Коцюб., II, 1955, 384); Люди під його крислатим гіллям ховаються від зливи і полудневої спеки (Руд., Остання шабля, 1959, 234); Роботи на гирлі не припинили навіть тоді, коли настав час полудневого чаю (Ле, Міжгір’я, 1953, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 101.