ПОЛУ́КІПОК, пка, ч. 30 снопів скошеного або зжатого хліба, складених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху. Привиділась Хариті вижата нива, а на ній стоять полукіпки і блищать проти сонця, як золоті (Коцюб., І, 1955, 15); Вдалині рясніли.. Полукіпки важучої пшениці (Рильський, III, 1961, 105); Колись.. жнива тривали ціле літо. Зжатий чи скошений хліб здебільшого в’язали в снопи, складали у п’ятки (5 снопів), полукіпки (30 снопів) та копи (60 снопів) (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 40); * Образно. Чоловік.. скидає шапку, і огнистий полукіпок вогкого волосся сиплеться йому на очі й потилицю (Стельмах, І, 1962, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 101.