ПОЛУ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. перех., розм. Лускати (у 3 знач.) час від часу. Лузає [хлопчина] насіння. І один-два ближчих біля нього теж з його ласки полускують (Головко, І, 1957, 363).
2. неперех. Злегка або час від часу видавати звуки, схожі на глухий, слабкий тріск; потріскувати. Коли бігли, то було нам жарко,.. а залігши тут, ми відразу відчули, що еге! — фуфайки наші починають полускувати — замерзають (Гончар, Південь, 1951, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 104.