ПОЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех. і неперех.
1. Шукати і переслідувати диких звірів, птахів і риб з метою убити чи зловити їх. Чуєш.. гук людський, топіт, біганину, а рушниці одно і знай — палять, гукають — ото Ратієв полює зайців у садку (Мирний, IV, 1955, 15); Напередодні кілька солдат і козаків полювали на диких свиней (Тулуб, В степу.., 1964, 294); // Нападати на звірів, птахів, риб з метою добування поживи (про хижаків). Звірі полювали один на одного, дрібнота рятувалася від хижаків (Донч., II, 1956, 43); Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (Шиян, Баланда, 1957, 113).
◊ 3а двома́ зайця́ми полюва́ти див. за́єць.
2. перен. Намагатися напасти на чий-небудь слід, виявляти місцеперебування когось; вистежувати. — Нехай ваш Юрко десь ховається, а я побіжу до Григорка — вони [жандарми] і на Марка полюють (Козл., Ю. Крук, 1957, 385).
3. перен., розм. Намагатися взяти під свій вплив, прагнути підкорити, обдурити і т. ін. кого-небудь. — Хорт, що ним пани хотять [хочуть] нас, наче зайців тих, полювати!.. Он хто такий твій чоловік! — вигукували сусідки (Мирний, IV, 1955, 352); Всі інші почуття відступили перед страхом, що ця людина, яка її так жорстоко обдурила, полює тепер на її коханого сина (Руд., Вітер.., 1958, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 106.