ПОЛЯ́НА, и, ж. Рівнина, невеликий луг, звичайно на узліссі або серед лісу. Підеш погулять, то аж дух радується: кругом острова верболіз.., а там починаються вже товсті.. дерева, що оточують зелену поляну (Стор., І, 1957, 208); Софія облюбувала стару березу, що росла на невеликій поляні, вкритій густою травою та квітами (Шиян, Гроза.., 1956, 24); * У порівн. Корсетка [Христі] чорніла, а ситцева спідниця червоніла незчисленними квіточками, мов поляна серед лісу (Мирний, III, 1954, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 107.