ПОЛЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Ляпати злегка або час від часу. Вона [Емене́] бігла вгору, поляпуючи капцями по каменистій дорозі (Коцюб., І, 1955, 291); Деякі з них [дівчат-біженок].. підходили до Черниша і Брянського, невимушено оглядали з ніг до голови їхнє обмундирування і ласкаво поляпували юнаків-офіцерів по щоках (Гончар, III, 1959, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 108.