ПОЛІ́ЛЬНИЦЯ, і, ж. Жін. до полі́льник 1. [1-а дівчина:] Ходім, Домахо, додому; вже он і полільниці вертаються! (Стар., Вибр., 1959, 266); Хилиться від вітру бадилля картоплі, між ним рябіють з сапками полільниці (Панч, На калин. мості, 1965, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 75.