ПОЛІРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до полірува́ти; // у знач. прикм. Лаки і фарби, мийні.. порошки, поліруючі пасти та інші синтетичні матеріали міцно увійшли в побут радянської людини (Роб. газ., 13. IX 1966, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 78.