ПОЛІТКЕРІВНИ́К, а́, ч. У Збройних Силах СРСР до 1942.р. — особа, яка керувала політичною роботою у підрозділах військових частин. Вдень просто серед поля, в рипучому снігу, на холодному зимовому вітрі політкерівники читали їм [червоноармійцям] газети (Збан., Сеспель, 1961, 233); Воїн, який ніколи не був у Києві, намалював у своїй уяві це місто на основі того, що він вивчав у школі, читав у книжках, чув про нього від своїх політкерівників на привалах після бою (Кучер, Дорога.., 1958, 38); // у Збройних Силах СРСР з 1935 р. по 1942 р. — військове звання для різних категорій політичного складу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 82.