ПОЛІФОНІ́ЧНИЙ, а, е, муз. Прикм. до поліфоні́я. Збагачення народних мелодій поліфонічним звучанням є однією з головних стилістичних особливостей творчого методу композитора [Є. Козака] (Нар. тв. та етн., 3, 1962, 76); Лятошинський широко застосовує прийоми тематичного розвитку, великого значення надає також поліфонічним засобам (Мист., 5, 1965, 8); // Побудований на поліфонії. Поліфонічні пісні, як правило, починає один виконавець — заспівувач (Нар. тв. та етн., 3, 1963, 28); * Образно. Багатобарвною, поліфонічною є творчість І. Франка в жанрі поезії, в ліриці і в епіці (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 499).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 84.