ПОЛІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полічи́ти 1; // полі́чено, безос. присудк. сл. Скільки люду там [у Дермані] поховано, Невідомо, не полічено, Скільки вбито, покалічено (Павл., Бистрина, 1959, 139).
◊ Дні полі́чені чиї — комусь залишилося дуже мало жити. Кожному збоку видно було, що пані конає, що дні її полічені (Л. Янов., І, 1959, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 85.