Що oзначає слово - "помазати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОМА́ЗАТИ1, а́жу, а́жеш, док.

1. перех. і без додатка. Покрити що-небудь шаром чогось жирного, рідкого. Батько Пугач сам приложив йому до спини широке якесь листя, помазавши чимсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 147); Одягнулася стара в найкраще своє страп’я, помазала дьогтем чоботи, вив’язала голову двома хустками та й подалася з ціпком у волость (Стельмах, І, 1962, 211); // Покрити що-небудь чимсь жирним, рідким їстівним. Помазати хліб маслом; // Покрити поверхню чого-небудь чимсь жирним, рідким з лікувальною метою. За двадцять хвилин товаришка сестриця.. промила Хоменкову виразку,.. чимось помазала, присипала і перев’язала (Трубл., І, 1955, 63); // Покрити стіни хати і т. ін. крейдою, глиною, вапном. — Нащо мені жінку бить, Як уміє все робить? ..І пошиє, й помаже, Без вечері спати ляже І нікому не скаже! (Нар. лірика, 1956, 317); [Рухля:] Не сиди мені там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки води наносиш, чай поставиш, то й ніч… ще й пелюшки треба постірать [попрати] і діл помазать… (К.-Карий, І, 1960, 221); Зовні вона червоною глиною помазала деревини, а на стиках — синькою, і її убога оселя своїм вікном-шибкою веселіше глянула на світ (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144); // Облити маслом частини механізмів, колеса і т. ін. Соломія викотила воза, знайшла мазницю, помазала воза, принесла ярмо (Н.-Лев., VI, 1966, 383).

2. перех., розм. Те саме, що забрудни́ти. «Ой не ляжу, моя мила, не ляжу, Бо я твою білу постіль помажу» (Чуб., V, 1874, 522); [Єфросина:] Дайте лишень сюди чіпок, бо у вас руки у гнилих яблуках, щоб часом не помазали (Н.-Лев., II, 1956, 480).

3. неперех., перен., розм. Задобрити кого-небудь чимсь, дати хабара. — Не помажеш — не поїдеш (Номис, 1864, № 7400).

4. перех. і без додатка, зневажл. Невміло, погано помалювати, пописати якийсь час.

ПОМА́ЗАТИ2 див. пома́зувати2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 111.