ПО́МЕРК, у, ч., розм., рідко. Те саме, що по́мерки. Земля, укрившись темно-сизим померком ночі, мліла у своїй чарівній дрімоті (Мирний, IV, 1955, 87); Померк ішов на гори, виповзав з долин, випростувався в одвічній тиші, померк наповзав на очі Яреми, і вони поволі закрилися (Загреб., Шепіт, 1966, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 116.