ПО́МЕРКИ, ів, мн.
1. Відсутність світла, освітлення; темрява, морок. Кругом померки; світла немає (Мирний, І, 1954, 339).
2. Неповна темрява, напівморок. — Товаришу комбриг, — квапливо заговорив зв’язківець, обличчя якого важко було розгледіти в померках (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 13); // Напівморок після заходу сонця; сутінки, присмерк. В вечірніх померках його кругле лице тілько чорніло (Мирний, IV, 1955, 128); Якийсь прозорий, голубий серпанок Оповиває гори і поля… І не збагнеш — чи настає світанок, Чи померки (Вирган, В розп. літа, 1959, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 116.