ПО́МИНКИ, нок, ПО́МИНИ, ів, мн., кому, по кому і без додатка. Обрядовий обід за упокій померлого після похорону або в день річниці його смерті. У хаті Гайворонів порядкували старі бабусі, щось смажили і варили, сусіди зносили, хто що міг, — на поминки (Зар., На.. світі, 1967, 47); Люди вигадали поминки, щоб клопотами гамувати біль, щоб за сутнім утекти від померлого (Мушк., День.., 1967, 43); В ніжність передвесняного досвіту вплівся повів горілки, не тої, що веселить людей, а тої, що трудно п’ється на похороні чи поминках (Стельмах, Хліб.., 1959, 8); Тепер вона певна була, що Макар щось прирозумів, що поминки по Тетяні будуть до діла (Л. Янов., І, 1959, 71); // заст. Такий обід, супроводжуваний молитвами за упокій померлого. Тільки коржиків та колива з ситою На поминках душа ряди-в-годи лизне! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 128); Було там усього, були там добрі помини нашому Тихонові (Кв.-Осн., II, 1956, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 121.