ПОМО́РЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до помо́рщити. Лице, Недавно ще поморщене грижею І втомою, тепер мов просіяло (Фр., X, 1954, 370); — То як, Левку?— націлюються на нього поморщені прихованим лукавством бровенята (Стельмах, I, 1962, 54); Одна [з гуцулок] дала унучі [онучі], друга постоли, файно поморщені та пофарбовані (Хотк., II, 1966, 15).
2. у знач. прикм. Який поморщився. Отець Артемій позіхнув і негарно роззявив свого широкого рота, широко розтягнувши поморщені синюваті уста (Н.-Лев., IV, 1956, 41); Марія жадібно, не зводячи очей, дивилася в сухе, поморщене обличчя столітньої баби (Головко, II, 1957, 148); Поморщене плесо ріки то сліпуче лисніло, то, стужавівши, матово грало сонячним пилом (Стельмах, І, 1962, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 134.