ПОМІ́ТКА, и, ж.
1. Письмовий знак, напис, позначка. Зробив [Корнієнко] олівцем якісь помітки на паперах, що лежали перед ним (Тют., Вир, 1964, 308); Черниш стояв з офіцерами-мінометниками на горбі перед вогневою і, щоразу поглядаючи вперед, робив у блокноті якісь помітки (Гончар, III, 1959, 412); На полях власних примірників фольклорних збірників Коцюбинського часто зустрічаються помітки, які свідчать про уважне студіювання письменником народної творчості (Нар. тв. та етн., 5, 1964, 47); * Образно. Губи й пальці [Кузьки й Павлика] ..пофарбовані в темно-синє. Родюча шовковиця ставила помітку на своїх дорогих гостях (Донч., VI, 1957, 8).
2. перен., розм., рідко. Ознака чого-небудь; прикмета. — Осе таке! — розмовляла [баба Горпиниха] сама з собою. — І не думалося такої напасті зажити!.. Хоч би приснилося що таке, що помітку дало б про напасть… (Мирний, IV, 1955, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 127.