ПОНАБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Прибити що-небудь до чогось (про багато предметів, у багатьох місцях). Понабивати підметки; Понабивати дороговкази.
2. Вбити багато чого-небудь гострого в щось, у багатьох місцях. — Я понабиваю на щаблях голок та шпильок, не то що колючок навішаю (Н —Лев., II, 1956, 179)
3. Зробити на тілі багато слідів від ударів, багато синців. Двічі вдарилась лобом об кам’яні хрести, аж синяки собі понабивала (Н.-Лев., III, 1956, 258).
4. Ударами насадити що-небудь на щось (про багато предметів). Понабивати коси; // у сполуч. із сл. бочка, діжка. Відремонтувати багато бочок, набивши на них обручі. Решту хворосту.. відніс [Тимко] до бочкаря на обручі з тим, щоб той понабивав діжки, які вже зовсім порозсихалися в погребі (Тют., Вир, 1964, 263); // у сполуч. із сл. кайдани. Закути багатьох. — Посадили нас,— каже [дід],— вісім чоловік у башту, понабивали на ноги залізні кайдани та ще й двері за мурували (Стор., І, 1957, 168).
5. Наповнити, напхати чим-небудь багато чогось. Тютюном [люльки] понабивали, Запалили, потягли (Щог., Поезії, 1958, 245).
◊ Понабива́ти го́лови чим — те саме, що Набива́ти (наби́ти) го́лову чим (про багатьох) (див. набива́ти). — Ти, Катерино, береш од його й читаєш якісь там книжки.. Він понабиває вам голови таким сміттям, котрого потім і ладаном не викуриш (Н.-Лев., І, 1956, 568); Понабива́ти кише́ні — те саме, що Наби́ти кише́ні (кише́ню) (про багатьох) (див кише́ня).
6. Розбиваючи що-небудь, набити багато шматків, у багатьох місцях.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 140.