ПОНАБРЯКА́ТИ, а́є, док.
1. Набрякнути (про частини тіла, місця на тілі). Максим запримітив, як понабрякали у свахи очі та яка вона заплакана (Л. Янов., І, 1959, 356); Щоб добути її [глини] кілька пригорщів, він мусив колупатися до нестями.. Пальці понабрякали йому, як граблі (Мик., Повісті.., 1956, 74).
2. Набратися соком, набухнути (про бруньки, плоди і т. ін.). Розцвітає природа, розвивається. Груші, вишні так он понабрякали вже (Тесл., З книги життя, 1949, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 141.