ПОНАБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Набути чого-небудь (про багатьох); набути багато чогось. Заложили натомість палац. Десь понабували [прикажчики] й дерева: такого понавертали, що піщани аж жахалися… (Мирний, II, 1954, 95); Понабував добра всякого.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 141.