ПОНАВІ́ШУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до понаві́шувати. Відвернулася [Целя] до шафи і почала в ній дуже пильно шукати чогось між понавішуваними сукнями (Фр., II, 1950, 296); Степці усе тут [у ресторані] здавалось якимсь казковим. І ці гарно одягнені люди, і.. красиві миски, понавішувані на стінах (Зар., На.. світі, 1967, 79); // понаві́шувано, безос. присудк. сл. Задзеленчала люлька.. мідними ретязьками, що чимало було понавішувано їх коло.. чубука (Мирний, І, 1954, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 142.