ПОНАЗДИВИ́ТИСЯ, дивлю́ся, ди́вишся; мн. поназди́вляться; док., діал. Побачити. Поназдивилися люди, як почала молода панна турляти усіма в економії — і робітниками, і прикажчиками, і всією домовою челяддю (Вас., II, 1959, 64); [Палажка:] Досадно йому, що Марина носа втерла; от поназдивишся, що Кость до тебе знову поверне (К.-Карий, І, 1960, 423); — Ож побачиш і поназдивишся! Тоді й пригадаєш, що я казала правду (Н.-Лев., III, 1956, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 146.