ПОНАКРАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Накрасти чого-небудь (про багатьох); накрасти багато чогось не за один раз. — То вони, мабуть, понакрадають у чужих садках, та й хваляться! — неласкаво одказав Жук (Мирний, І, 1954, 334); — Свої [пластинки] дешевше цінують [німецькі фашисти], аніж наші!.. — Понакрадали на Україні… (Гончар, III, 1959, 273); // у що. Укравши, помістити в різні місця. [1-а дівчина:] Біжу та думаю: коли б хоч борошно не розсипалось, що в рукава понакрадала… (Кроп., IV, 1959, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 147.