ПОНАЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Налити багато чого-небудь у багатьох місцях; наливши, утворити багато чогось у багатьох місцях. Аж чудно, далебі, мені! Ну, що їм від того прибуде, Як дощ поналива води? (Гл., Вибр., 1951, 35); Поналивав зеленаві калюжі дощ, золотом бризкають вони в лісовій глушині (Ю. Янов., Мир, 1956, 143); // Наповнити багато чого-небудь рідиною. Сухобрус поналивав чарки, і всі випили й стали ще веселіші (Н.-Лев., І, 1956, 359); // безос. Виїжджали з Криничок по добрій санній дорозі, а повернулись уже по весняному бездоріжжю: вода підступала з-під снігу, поналивало балки (Гончар, Таврія.., 1957, 481).
2. безос. Набратися соком (про бруньки, плоди, зерно і т. ін.). На гілках уже скрізь поналивало бруньки (Фр., XIII, 1954, 306).
3. перен., розм. Упоїти багатьох. Набігли волосні в хату, де саме гульня йшла. Чіпка зараз до їх. Поналивав так, що ледве додому рачки долізли (Мирний, II, 1954, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 148.