ПОНАСА́ДЖУВАТИ1, ую, уєш, док., перех.
1. Насадити багато чого-небудь (дерев. кущів і т. ін.). По обидві сторони шляху поробили земляні насипи, в Гетьманщині звали їх брильками, і на них понасаджували дерева (Стор., І, 1957, 241); Садочок собі зростив [пан Лукаш]; в тому садкові понасаджував агрусу та порічок на грядках (Вовчок, VI, 1956, 223).
2. Посадити багатьох, у багатьох місцях; // перен. Написати в багатьох місцях щось небажане. [Жура:] Понасаджуєш де треба й не треба — «буза», «тре-паться», «барахло» — і переклад готовий (Коч., II, 1956, 108).
3. розм. Надати землю, маєтки у володіння багатьом, поселити багатьох, у багатьох місцях. Князі понасаджували здовж дуклянської дороги своїх бояр (Фр., VI, 1951, 39); // Заснувати, впровадити багато чого-небудь (установ, контор і т. ін.), у багатьох місцях.
ПОНАСА́ДЖУВАТИ2, ую, уєш, док., перех. Настромити багато чого-небудь на щось.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 152.