ПОНАТІКА́ТИ, а́є, док. Натекти в багатьох місцях. В тумані вони [діди] самі стояли, мов туман, і навіть каламутні сльози на їхніх очах, здавалось, понатікали з передвесняної імли (Стельмах, І, 1962, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 154.