ПОНЕВІ́ЛЬНИЙ, а, е, діал. Підневільний. Там на горі церковця стояла, там дівчина поневільний шлюб брала (Сл. Гр.); // Незалежний від власної волі; мимовільний. Я все розповіла панові Славкові, й нехай він тут засвідчить, чи мій поневільний поступок кидає зле світло на мій характер (Март., Тв., 1954, 448).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 156.