ПОНЕВІРЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. поневіря́ти 1 і поневіря́тися. Прийде [Денис] до розуму і ще, гляди, після свого одноосібницького поневіряння стане путнім колгоспником (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 124); Тільки після довгих поневірянь та нервування Адамові Безруху вдалося добитися до генерала (Ле, Клен. лист, 1960, 99); Зринуло чомусь в пам’яті [старого] і власне дитинство, злидні вдома, поневіряння по наймах… (Гжицький, Опришки, 1962, 133); Народна українська пісня років Вітчизняної війни — це суворий поетичний літопис тяжкого життя нескореного народу, жахливих поневірянь на фашистській каторзі (Нар. тв. та етн., 5, 1964, 8); В хороводах на побутову тематику в основному відображаються відносини української патріархальної сім’ї, де за старих часів всілякого утиску й поневірянь зазнавали жінки (Укр. нар. танці, 1969, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 156.