ПОНЕ́ХТУВАТИ, ую, уєш, док.
1. неперех., ким, чим. Поставитися із зневагою до кого-, чого-небудь.
2. перех., розм. Зіпсувати, пошкодити що-небудь. Як нап’ється, то сорочки рве, горшки б’є, сказано, що на очі натрапиться, усе понехтує (Сл. Гр.); // Побити, понівечити кого-небудь. От падлючі діти — так понехтували хлоп’я: як побили (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 159.