ПОНТО́ННИК, а, ч. Член команди, яка обслуговує понтон (у 1 знач.). У роботі Дорошук був справний. Він перший з понтонників оголосив себе ударником (Донч., II, 1956, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 166.